Відкриття меморіальної дошки О.О. Мартинову

Мартинов Олександр Олександрович народився 17 грудня 1987 р. в м. Дніпропетровськ. Все дитинство проживав в мкр Таромське. З 1994 р. навчався  на той час в неповній середній школі № 105, яку закінчив у 2002 р.

У школі був енергійним та непосидючим хлопцем. В житті класу і школи брав активну участь, особливо в спортивних змаганнях. З однокласниками підтримував дружні стосунки. 

 Після закінчення школи навчався в професійно-технічному училищі № 24, де  здобув професію машиніста автокрана. У групі користувався авторитетом. Полюбляв спорт і завжди був активним учасником спортивних змагань.

Події, що відбувалися в нашій країні навесні 2014 р. не залишили байдужим і Олександра. У Таромському всю весну на перехресті автомобільних трас біля залізничного переїзду простояв блокпост, який для багатьох місцевих жителів став своєрідним тестом на патріотизм, передовою ділянкою боротьби за мирне життя та благополуччя своїх родин. Серед добровольців, які охороняли мир і спокій таромчан, разом зі своїми братами і друзями був і Мартинов Олександр.

Після зняття блокпосту в мкр Таромське Олександр пішов добровольцем в "Правий сектор". 12 серпня 2014 р. автобус, який віз полонених сепаратистів в обмін на наших бійців, потрапив під розстріл. Це трапилось біля блокпосту "Гамалія" в Марянському районі Донецької області. Олександр та декілька його побратимів загинули на місці.

Трагедія родини Мартинових - це трагедія нашого селища, міста, держави. Саме тому за ініціативою педагогічного колективу школи, громади мкр Таромське було прийнято рішення встановити меморіальну дошку на будівлі школи, щоб увічнити память нашого випускника Мартинова Олександра.

На мітингу були присутні:

Начальник управління мкр Таромське - Бондаренко Олексій Григорович;

Голова товариства сприяння обороні України Новокодацького району м. Дніпра - Чорний Сергій Володимирович;

Отаман Таромського козачого полку - Ігнатенко Володимир Павлович;

Голова квартального комітету № 6 - Більговський Сергій Вікторович.

... Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.

Так судилося, ненько,

Що слово бабуню вже не буде твоїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

 Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

 Вона, як і ти, була в мене одна ...